Террікон: що це, як горить і чому не зникає

Террікон: що це і чому він досі димить над Донбасом

Террікон — це конусоподібний відвал пустої породи, який залишається після видобутку вугілля чи руди. На Донбасі ці штучні гори підіймаються на 50–100 метрів над рівниною, виглядають як природні пагорби, але отруюють повітря, ґрунт і воду. На півночі Донеччини та Луганщини налічують понад 600 діючих і покинутих териконів, частина з яких горить або тліє десятиліттями після закриття шахт.

У цій статті розберемо, як саме формується терикон, чому він самозаймається, що з нього можна видобути вдруге і як з такими відвалами працюють у Франції, Німеччині та Польщі. Матеріал спирається на дані з української Вікіпедії про терікони та публікації профільних інституцій, тож цифри і механізми можна перевірити за посиланнями в тексті.

Якщо ви бачили темний конус із білим димарком на обрії Донбасу і думали, що це просто купа каміння — далі буде цікаво. Тому що під шаром глини і ґрунту там часто йде повільне горіння, температура всередині сягає 700–900°C, а з тріщин виходить чадний газ.

Як утворюється терикон: від вагонетки до конуса

Механіка проста. Шахтарі витягують на поверхню породу, яка не потрібна для видобутку: аргіліти, алевроліти, пісковики, залишки вугілля. Її везуть вагонетками або скіпами по рейках до вершини майбутнього конуса і висипають. Так з року в рік насип росте, поки кут укосу не сягає 30–40°.

За класифікацією, яку наводить українська Вікіпедія, терикони поділяють за обʼємом, віком і технологічним станом. Це важливо, бо від цих параметрів залежить і ризик горіння, і можливість рекультивації.

Тип	Обʼєм, млн м³	Вік, років	Типовий стан
Малий	до 0,5	до 10	Часто ще формується, високий ризик самозаймання
Середній	0,5–2,5	10–50	Може тліти, потребує моніторингу температури
Великий	понад 2,5	50+	Стабілізований, але небезпечний через зсуви і важкі метали

Ця класифікація працює і в Україні, і в ЄС. З неї випливає простий висновок: найнебезпечніші — не найстаріші, а ті, що ще «дихають», тобто продовжують нарощуватися або нещодавно припинили ріст.

Чому терикон горить без вогню

Горіння всередині відвалу — це повільне окислення вугілля і сірчистих мінералів. Повітря проникає крізь пористу структуру, реакція йде з виділенням тепла, температура росте, і коли сягає 250–300°C, починається справжнє горіння. Після цього загасити масив дуже важко: всередину не дістати ні водою, ні піною.

Хімічний механізм

Основні реакції — окислення піриту FeS₂ і залишкового вугілля. Пірит при контакті з водою і киснем дає сірчану кислоту, яка вимивається у ґрунти. Саме тому довкілля навколо діючих териконів часто має pH 2–3, і там не росте навіть бурʼян.

Техногенний пірометаморфізм

Термін здається важким, але суть проста. Висока температура всередині змінює мінерали: глини перетворюються на кераміку, вапняки — на вапно, органіка вигорає. В результаті відвал «цементується» зсередидини і стає схожим на керамічну піч. Це і є техногенний пірометаморфізм.

Температура всередині активного терикона: 700–900°C.
Температура згасаючого: 100–200°C, але тління йде ще роками.
Зовнішні ознаки: білий дим, запах сірки, жовтий наліт на камінні.

Що небезпечно для людей і довкілля

Наслідки горіння виходять далеко за межі самого конуса. У радіусі 1–3 км від діючого терикона у повітрі фіксують підвищені концентрації CO, SO₂, NOₓ і пилу. Ґрунти насичуються важкими металами: свинець, кадмій, цинк, ртуть. Вода у колодязях стає кислою і непридатною для пиття.

Якщо поруч є житлові будинки, мешканці скаржаться на задишку, головний біль, алергії. Діти частіше хворіють на бронхіт. Це не поодинокі випадки, а системна картина, яку описують санепідеміологи Донецької і Луганської областей ще з 1990-х.

Забруднювач	Джерело у териконі	Вплив на здоровʼя
Діоксид сірки (SO₂)	Горіння піриту	Подразнення дихальних шляхів, астма
Чадний газ (CO)	Неповне згоряння вугілля	Головний біль, отруєння
Пил PM10/PM2.5	Вивітрювання поверхні	Хвороби легень, серцево-судинні ризики
Свинець, кадмій	Вимивання з породи	Накопичується у нирках і кістках

Скільки териконів в Україні і де вони

Точна цифра залежить від джерела. За даними профільних установ, в Україні налічують 850–1200 териконів, з яких близько половини — на Донбасі. Решта — у Львівсько-Волинському басейні, у Дніпропетровській області і навіть під Кривим Рогом, де відвали утворилися після видобутку залізної руди.

Найбільші конуси — у Торецьку, Горлівці, Донецьку, Макіївці, Єнакієвому, Краснодоні. Деякі з них мають обʼєм понад 5 млн м³ і входять до переліку обʼєктів, що потребують першочергової рекультивації.

Чому їх не знесли одразу після закриття шахт

Закриття шахти не означає автоматичного зникнення терикона. Кожен відвал — це окремий інженерний обʼєкт з власним режимом горіння і водовідведення. Щоб його розібрати або рекультивувати, потрібні десятки мільйонів гривень і роки роботи. Після 1991 року грошей на це не вистачало, і відвали залишилися «сплячими».

Як з териконами працюють у Європі

Європейський підхід будується на принципі «забруднювач платить». Це закріплено в Директиві 2006/21/ЄС про відходи видобувних галузей. Оператори шахт зобовʼязані заздалегідь формувати фонд на рекультивацію і не можуть просто залишити відвал, як у нас у 1990-х.

У Франції на півночі Па-де-Кале терикони також існують, але їх або засипали глиною і засадили травою, або перетворили на туристичні обʼєкти з оглядовими майданчиками. Німеччина пішла ще далі: відвали переформовують, обмежують висоту до 40 метрів і крутизну схилів до 30°, а потім висаджують стійкі біоценози.

Польський досвід

Польща схожа на Україну за типом покладів, тож їхній досвід найближчий. У Сілезькому воєводстві частину териконів засипали глиною шаром 0,4–3 м, зверху — родючий ґрунт, потім висадили берези і сосни. За 15–20 років такі конуси повністю вкриті лісом, а термометри всередині показують стабільні 20–30°C.

Що робити з українськими териконами: чотири реальні сценарії

Варіантів небагато, і кожен має свої обмеження. Розглянемо їх по порядку, від найдешевшого до найдорожчого.

1. Гасіння і хімічна меліорація

Це базовий крок. Спочатку відвал заливають водою або глинистою суспензією, щоб перекрити доступ кисню. Потім вапнують породу, щоб нейтралізувати кислотність. Терміни: 1–3 роки на один великий конус. Бюджет: 10–30 млн грн залежно від розміру і активності горіння.

2. Переформування з обмеженням висоти

Зрізають верхівку, пересипають породу, формують пологі схили. Це зменшує ризик зсувів і полегшує подальшу рекультивацію. За українськими нормативами висоту обмежують до 40 м, крутизну — до 30°. Терміни: 2–5 років. Бюджет: 50–150 млн грн.

3. Біологічна рекультивація

Зверху насипають глину 0,4–3 м, потім родючий ґрунт і висаджують стійкі рослини. Використовують березу, сосну, акацію, люпин. Через 10–15 років ділянка виглядає як звичайний пагорб. Бюджет: 5–15 млн грн на гектар.

4. Повторна переробка як сировини

У териконах є залишкове вугілля, рідкісні метали, іноді навіть рідкісноземельні елементи. Цю сировину можна продати, щоб окупити рекультивацію. У Німеччині та Бельгії з відвалів видобувають германій, галій, індій. В Україні такі проєкти поки що поодинокі.

Сценарій	Термін	Орієнтовний бюджет	Головний ризик
Гасіння і меліорація	1–3 роки	10–30 млн грн	Повторне самозаймання
Переформування	2–5 років	50–150 млн грн	Зсуви під час робіт
Біологічна рекультивація	10–15 років	5–15 млн грн/га	Кислотні ґрунти гублять саджанці
Повторна переробка	3–10 років	Окупається ринком	Коливання цін на метали

Повторна переробка: що реально заробити

Є два типи сировини, яку видобувають вдруге з териконів: вугільна і металургійна. Вугільна — це дрібні фракції, які осіли як «хвости» при первинному збагаченні. Їх можна спалювати на ТЕС, але зміст сірки високий, тож потрібні сіркоочисні установки.

Металургійна сировина цікавіша. У відвалах залізорудних шахт фіксують підвищений вміст марганцю, титану, ванадію. За оцінками Українського державного науково-дослідного і проєктного інституту гірничої геології, геомеханіки і маркшейдерії, лише у Криворізькому басейні залишилося 300–500 млн тонн такої породи. Цього вистачить на десятиліття роботи невеликих збагачувальних фабрик.

Як це працює у Бельгії

Бельгійська компанія Umicore десятиліттями переробляє відвали як сировину для виробництва рідкісних металів для електроніки. Терикон для них — не проблема, а ресурс. Україна має подібний потенціал, але бракує інвесторів і стабільного правового поля.

Хто відповідає за терикон в Україні

Формально — власник шахти або компанія, яка успадкувала майно після закриття. Після 2000-х це переважно державні підприємства: «Торецьквугілля», «Макіїввугілля», «Первомайськвугілля» та інші. На практиці грошей на повноцінну рекультивацію у них немає, тож відвали стоять як є.

Місцева влада може ініціювати проєкти за кошти екологічних фондів, але суми там обмежені. Великі міжнародні програми, як-от EU4Environment, поки що фінансують лише пілотні ділянки і технічну допомогу.

Чому терикон неможливо просто «вивезти»

Це питання ставлять часто, і відповідь завжди одна: це нереалістично. Великий терикон важить мільйони тонн. Щоб вивезти один конус обʼємом 2 млн м³, потрібно 200 000–300 000 вантажівок. Це роками роботи, десятки мільярдів гривень і величезне навантаження на дороги.

Тому рекультивація — це завжди робота з тим, що є на місці: гасіння, переформування, нарощування ґрунту, озеленення. Іноді — повторна переробка. Вивезення доречне лише для невеликих відвалів у щільній міській забудові, і це виняток, а не правило.

Як зрозуміти, що терикон небезпечний прямо зараз

Є прості ознаки, які може оцінити навіть нефахівець.

Білий або жовтуватий дим із вершини або тріщин на схилі.
Запах сірки або «сірникової головки» за кількасот метрів.
Жовтий, рудий або білий наліт на камінні біля основи.
Тріщини на схилі, особливо після дощу.
Відсутність рослинності у радіусі 50–100 м від основи.

Якщо бачите хоча б дві з цих ознак, до конусу краще не підходити. Температура ґрунту біля підніжжя може сягати 50–80°C, і є ризик провалу.

Коротко: головне про терікони

Террікон — це не просто купа каміння, а складний інженерний обʼєкт із власними хімічними процесами. Він може горіти десятиліттями, отруювати довкілля і нести реальну небезпеку. З іншого боку — це потенційна сировина для повторної переробки і простір для озеленення. Україна успадкувала сотні таких обʼєктів, і кожен потребує окремого підходу: від гасіння до повного перетворення на лісовий пагорб.

Часті запитання (FAQ)

Що таке терикон простими словами?

Це конусоподібний насип із пустої породи, яку підняли з шахти під час видобутку вугілля чи руди. Висота — від 10 до 100 метрів, обʼєм — від десятків тисяч до мільйонів кубометрів.

Чому терикони горять?

Усередині залишається вугілля і пірит, які повільно окислюються. Тепло накопичується, і коли температура сягає 250–300°C, починається справжнє горіння, яке важко загасити.

Скільки териконів в Україні?

За різними оцінками, від 850 до 1200 обʼєктів, найбільше — у Донецькій і Луганській областях. Близько половини з них діючі або нещодавно законсервовані.

Чи можна зробити з терикона щось корисне?

Так. З нього видобувають залишкове вугілля, рідкісні метали, а після рекультивації використовують як лісовий масив, оглядовий майданчик або навіть сонячну електростанцію на схилах.

Скільки коштує рекультивація одного терикона?

Базове гасіння і хімічна меліорація — 10–30 млн грн. Повне переформування з озелененням — 50–150 млн грн і більше. Це залежить від розміру, активності горіння і відстані до населених пунктів.

Чи безпечно жити поруч із териконом?

Залежить від того, горить він чи ні. Якщо відвал стабільний і рекультивований, ризик мінімальний. Якщо горить або тліє — у радіусі 1–3 км підвищена концентрація шкідливих речовин, і це небезпечно для дітей та людей із хворобами легень.

Як у Європі вирішують проблему териконів?

За принципом «забруднювач платить»: оператор шахти заздалегідь формує фонд на рекультивацію. У Франції, Німеччині та Польщі відвали або засаджують лісом, або перетворюють на туристичні локації.

Чи може терикон зникнути сам по собі?

Ні. Без втручання він залишається на століття. Деякі європейські відвали зберігаються з XIX століття, хоча й у стабілізованому стані.

Чим небезпечний жовтий дим із терикона?

Це ознака горіння сірчистих сполук. У повітрі — діоксид сірки і дрібнодисперсний пил. Вдихати такий дим не варто навіть короткочасно.

Хто платить за рекультивацію в Україні?

За законом — власник відвалу. На практиці це державні вугільні підприємства, у яких обмаль коштів, тому фінансування часто йде через екологічні фонди та міжнародні програми.